Уважний і, звісно, ще не остаточно розчарований реальністю читач помітить один цікавий нюанс: в розкладі показів інсталяції «Хрест Миру» ви не знайдете Одеси. Того самого міста, де цей твір було створено. Столичний Майдан Незалежності є! Харків і Полтава є. Практично всі великі міста країни погодили з нами показ на головних майданчиках. А про Одесу немає жодного слова. Ну що ж, нічого дивного.

Сергій Мельникофф, працюючи над циклом «Попіл війни», включно з Великим Гербом України, який був урочисто освячений у Володимирському соборі Києва, такими видатними творами як «Український Фенікс», «Солдатська Фортуна» і ще дюжиною знакових робіт, провів в Одесі загалом близько двох років. Двох років – це, на секундочку, 730 днів! Два роки добровільно під ракетними обстрілами, замість того, щоб сидіти пенсіонером вдома у Флориді, на березі Карибського моря з келихом «Мартіні». Ось це чудовий вибір місця для праці!

Здавалося б, навіть найзатятіші любителі бюрократичних інтриг за цей час могли б здогадатися, що просто сам факт такої тривалої культурної праці у їхньому місті всесвітньо відомого митця, чиє Золоте Розп’яття західні мистецтвознавці вже порівнюють зі скульптурами Мікеланджело і Рафаеля, робить для іміджу міста більше, ніж усі їхні прес-релізи разом узяті.

Але, як то кажуть, «не судилося». Попри кількаразові пропозиції фонду провести прем’єрний показ інсталяції саме в Одесі, місцева влада продемонструвала дивовижну послідовність – ігнорували завжди й усюди. Натомість, за рівнем стратегічного мислення та культурної дальновидності їх випередили… Кагарлик і Великі Прицьки. Ось уже справжні форпости культурного прогресу! Хотілося б, звісно, порівняти з Одесою, але ризикуємо образити мудрих мешканців Кагарлика.

Скульптурна композиція «Хрест Миру» є центральним елементом у проєкті привернення уваги до створення нашим благодійним фондом «Душа України» Реабілітаційного центру імені Матері Терези в Албанії для українських дітей, які втратили кінцівки та стали інвалідами внаслідок військового нападу росії на доброзичливу та миролюбну країну. 

Митець офіційно подарував фонду цей твір, і після всесвітнього туру, інсталяція буде продана на одному зі світових аукціонів на користь Реабілітаційного центру для українських дітей інвалідів війни.

І що особливо вражає – це троє волонтерів, які власним коштом і без жодної підтримки з боку держави чи місцевої влади возять Україною цей масштабний витвір мистецтва вагою в 1 тонну. Так, троє звичайних людей – двоє чоловіків і жінка – взяли на себе цю майже неймовірну місію. У той час, коли хтось без кінця шукає «поважні причини» для відмов, вони просто діють. Щоразу на свій страх і ризик, попри зруйновані дороги, безкінечні блокпости й небезпеку, вони продовжують шлях.

Ці люди не мають мільйонних бюджетів і гучних титулів. Вони не виступають із трибун і не роздають обіцянки. Їхня зброя – щирість, сміливість і тверда віра, що кожен показ «Хреста Миру» наближає перемогу України не лише на полі бою, але й у серцях тих, хто втомився від болю та страждань. Усі їхні зусилля – це героїзм у найчистішій формі, без фанфар і нагород.

Саме вони домоглися, щоб фонд перервав покази в Європі, що стартували на Різдвяні свята 2024 року, і повернув інсталяцію в Україну для героїчного туру своєю Батьківщиною, де цей твір було створено. Великий громадський огляд масштабного витвору мистецтва у воюючій країні – це вперше в історії світу. Ми будемо винятково вдячні за доброзичливий прийом і допомогу з розміщенням на нічліг наших відважних волонтерів у вашому місті. Зустрівши їх, ви зустрінете тих, для кого людське життя й духовна перемога важать більше за будь-які бюрократичні правила чи політичні інтереси.

І тут варто нагадати ще один цікавий факт: «Хрест Миру» із Золотим Розп’яттям – це не релігійний предмет і виготовлявся точно не як церковна реліквія. Його ніяк не можна вписати в інтереси жодної релігійної чи комерційної організації, хоч би як старалися чиновники. Це мистецтво, створене із «попелу війни» – уламків зруйнованих будинків і фрагментів боєприпасів. Він – для людей, а не для корпорацій чи тих, хто боїться християнської культури більше, ніж власного начальства. Звісно, Розп’яття це є великий символ для християн усього світу, і ми підтримуємо ініціативу будь-якої Церкви, якщо святі отці хочуть бачити «Хрест Миру» біля Храму.

Ну, а щодо тих самих бюрократів, які прикриваються воєнним станом, щоб уникнути «незручних» рішень, саме час згадати слова Вінстона Черчилля. Коли його запитали, чому під час війни він виділяє мільйони на культуру, Черчилль спокійно відповів: «А за що ми тоді воюємо?»

Окремо хочу звернути увагу на «акул пера» з Єдиного марафону. Жодного слова, жодного натяку у «великій» пресі України про те, що Спаситель України мандрує всією країною (sic!), причому не в спокійний час, а буквально під бомбами! Що ж, мабуть, героїзм і культурний подвиг – це не той контент, який приносить потрібну кількість лайків і переглядів. Судячи з десятків чудових повідомлень від журналістів місцевої преси, які висвітлюють рух інсталяції, з’являється думка, що представники «другої найдавнішої» обрали для свого Headquarters саме Київ.

Звісно, фонд не має ані морального, ані юридичного права витрачати отримані пожертви на статті з позначкою «на правах реклами». Але ми продовжуємо вірити, що і в столиці України, серед сотень спритних коментаторів і «експертів з усього» знайдеться хоча б кілька журналістів, які ще пам’ятають, що таке журналістська честь. Тих, хто не боїться зняти з очей шори і написати правду. Бо інакше ви ризикуєте перетворитися на «другу найдавнішу професію», яка теж вимагає певної гнучкості… тільки замість вулиці – під теплим світлом софітів.

Інформаційна хвиля наростає і після показу унікальної скульптури на головній площі столиці – Майдані Незалежності, вона перетвориться на цунамі. А Одеса? Одеса залишилася за бортом «падаючим домкратом». 

Повторюся: Великий громадський огляд масштабного витвору мистецтва у воюючій країні – це вперше в історії світу. Я вважаю всеукраїнський тур «Рятівника України» важливішою культурною подією для української нації, ніж майбутній всесвітній показ цього твору.

Україна – не гальмуй!

Анастасія Мельникова
Президентка The Soul of Ukraine Foundation, Inc., Флорида, США

P.S. З огляду на інформацію, що з’явилася, про те, що Держдепартамент США розглядає можливість введення санкцій проти мера Одеси Геннадія Труханова, як глави одеської мафії, можна тільки порадіти, що ми не занурилися в цю бочку з лайном.