Фотогалерея

"Люди Майдану"

10-РІЧЧЮ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Міжнародний благодійний фонд "Душа України"

“Люди Майдану”

Як це було...

У десяту річницю Революції Гідності ми пропонуємо галерею унікальних світлін, зроблених Сергієм Мельникофф, a.k.a.MFF,  на українському Майдані. Особлива цінність цих зображень полягає в тому, що ця унікальна колекція створювалась протягом всіх днів Революції – від першого до останнього.

“Вы исключительно удачно сложили маленькие истории великих людей в большую мечту украинцев.
Вам огромная благодарность, что не даете забыть и размыть настоящий украинский народ”.

Арт директорка Міжнародного благодійного фонду «Душа України» Тетяна Александрова на відкритті виставки “Люди Майдану” у 2014 році на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві.

Від автора світлин:

Випадково потрапивши на Майдан, який набухав народним гнівом, я миттєво зрозумів, який подарунок мені як фотографу підносить моя доля. Камери були зі мною, ящик із плівкою – теж (я працюю на плівкових камерах). Залишалося чекати на розвиток подій.

Я спостерігав Майдан через видошукач своєї камери практично живучи в серці народного протистояння всі 100 днів. Але іноді, витягнувши камеру за спиною, я брав у руки довгий “дрин” і відганяв ним “Беркутівців”. Є навіть знімок оператора “Рейтерс”, що фіксує мене за цією благородною справою під час одного із штурмів на барикадах.

Порушивши всі мислимі терміни перебування в Україні для іноземців, я зняв дивовижну галерею образів та історичних моментів Революції Достоїнства з 11 тисяч знімків, найкращі з яких, я пропоную на суд глядача у цій галереї.

Ці фотороботи були представлені в 2014 році на 8-му Всесвітньому форумі миру World Peace Forum у Люксембурзі та Шенгені. Виставка відбулася в стінах першого Європарламенту та міжнародного ліцею в Шенгені. Унікальні світлини не лише свідчать про важливі історичні події, які визначили сучасний облік України, але й є високохудожніми творами, які увійшли до експозиції грандіозній виставці просто неба “Люди Майдану”, яку разом з Тетяною Александровою та Геннадієм Корольовим ми п’ять років возили по всьому світу. Вуличну виставку бачили мешканці України, Чилі, Люксембургу, Флориди, Латвії і в багатьох інших місцях.

Виставка “Люди Майдану” на центральній площі найбільшого міста штату Флорида – Джаксонвіль у 2017 році.

Добірку текстів спогадів майданівців робили Тетяна Александрова і Геннадій Корольов, у рамках діяльності Міжнародного благодійного фонду “Душа України”. І слід сказати, що ці світлини втратили б половину від свого впливу на глядача, якби не ці спогади учасників Майдану.

Необхідно висловити подяку спонсору цього грандіозного проекту. Виставку “Люди Майдану” було створено за фінансової участі київського готелю InterContinental, який сплатив за виготовлення двох виставкових комплексів, ціна кожного з яких склала 25 тисяч доларів.

А цю чудову онлайн-галерею ви дивитеся завдяки спонсорству Крістіни Гойман та Олександра Костецького. Богдан Шумейко є її розробником. Я також висловлюю глибоку вдячність українському провайдеру HostPro.Ua., який подарував потужний хостинг у роки війни.

Слава Україні!

Фото 001

Люди Майдану

“Люди Майдану” була одна з найбільших у світі виставок просто неба.

Фото 002

Дай-но припалити...

“На Майдані я бачив молодих, бідних людей,майже мого віку, які не мають жодних перспектив на майбутнє. Вони не раз казали, що вони борються за свободу і здатні померти за неї”.

– Якуб Шимчак

Фото 003

Кочегар революції

“Пам’ятаю, як несли тіло, а хлопчик виявився живий, яка це була радість. І ще – я ніколи не забуду звук, з яким стріляє снайперська гвинтівка. Сухий тріск. Ніби ламається гілка”.

– Лариса Суліменко

Фото 004

Вранці січня 2014 року

Випадково потрапив на Майдан у перший день революції, я залишився там до завершення народного протистояння”.

– Сергій Мельникофф

Фото 005

Переможець

“Буде Майдан стояти 10 років, чи завтра його розберуть на сувеніри – не так і важливо, тому що речі, за які він   боровся – в кожному з нас. Майдан – це не намети, барикади, покришки і коктейлі. Майдан – це ми, ті люди, які носять його ідеї і готові за них боротись, відстоювати їх навіть   ціною власного життя”.

– Юркевич Андрій

Фото 006

Нічна зміна

“Вам смішно? А я згадую все це і мені навіть зараз страшно. Мирні наївні панночки, в жодному разі не опозиціонерки. Які встали і пішли. Як виявилося – разом з мільйоном інших таких же. Але ми, коли збиралися, про це ще не знали. Кожна йшла тільки за себе. Тому що з нами так не можна. Ми не дозволяємо…”

– Катя

Фото 007

В авангардi

“Наших” поранених не було. Але, коли ти бачиш двадцятилітнього хлопчину-ВВшника, який повзе з перебитими ногами, закусивши губу, щоб не кричати, “нашими” стають усі, кому потрібна допомога. Це вже не вороги – це звичайні люди, яким дуже боляче”.

Фото 008

Розвізник чаю

“Коли я згадую усе, то таке враження, що це був всього лише фільм, що цього ніколи не відбувалося в моєму житті. Є такий синдром “заперечення” чи “відторгнення”. Майдан мені ніколи не снився, так що, ймовірно, це працює…”

– Якуб Шимчак

Фото 009

Останній заслін

“Згадайте, як було – крім страху і відчаю, то були кілька днів найбільшого за багато-багато років пробудження нашої нації, наше особисте пробудження. Згадайте, що разом ми сила, і що ми ще не перемогли… Майдан ще не закінчено, чи не змарнуємо того шансу, який отримали наприкінці лютого – все залежить від нас”.

Фото 010

Стадiон “Динамо”

“Знаєте, є відчуття поза межами страху і болю? Це коли вже навіть не страшно? Коли просто ніяк”.

Фото 011

Це наша епоха!

“Я просто так, піднявши руки, спокійно почала переходити. Чомусь я свято вірила, що бронежилет і червоний хрест на футболці збережуть мене. Десь посеред шляху я відчула, що мене хтось тягне за одяг. Це був боєць, який більше за мене бачив, по кому стріляють. В руках у нього був дерев’яний щит. Він, ризикуючи власним життям, рятував моє…”

– Лариса Суліменко

Фото 012

Штурм Майдану

– Іншого шансу у нас вже не буде! Це Фермопіли!
– Ніч довга, але не вічна. Коли Христос висів на хресті, йому здавалося, що Господь покинув його, але ні. Молитва – це наш останній форпост…
– Не бійтеся, ми безсмертні! Ми переможемо! – співали зі сцени святі отці України.

Фото 013

Вільний народ

Громадянин!
Ти не згадуй бога всує!
Він рабів і трусів не чує!

Фото 014

Один

“У моей нации больше нет совести и чести. Единицы из миллионов русских сейчас поднимают голос в пользу украинских братьев. Этот позор России никогда не смыть. Нашу страну нужно уничтожить, как фашистскую Германию. Можете меня расфрендить и банить, но ни перед кем извиняться я больше не собираюсь. Мой народ продал душу дьяволу!”

– Дмитрий Шульгин

Фото 015

Проста мудрість

“Відрізнити народ від бидла дуже легко. Народ не дозволяє себе бити!”

Фото 016

Муза боротьби

“Сумно. Страшно. Але немає на то ради. Як би це вам перекласти – але іншого виходу немає”. Уявіть, що у вашому будинку завелися пацюки і гризуть, і тягнуть в нору все, що тільки можна (вишки, газ, нафту, гроші, золоті унітази), і щоранку пищать вам на вухо, що дуже добре мати такого сусіда”.

Фото 017

Правда життя

“Тільки сліпі, німі і недоумкуваті не можуть бачити, що там стоїть простий народ, що їм ніхто за це не платить. Хто погодиться терпіти таке за гроші? Кому вистачить мужності? Під загрозою смерті або шансу бути покаліченим, втратити сім’ю, коханих – втратити всі радощі і прикрощі життя. Якби проклятий “Беркут” був сам в облозі – вони б давно здалися. Такі тяжкості неможливо винести заради уявних ідеалів чи віри – тільки справжньою мужністю можна взяти цю висоту”.

Фото 018

За два кроки від смерті

“Росіяни! З лайна вилізете?

– Ні, ні, ми дуже любимо Володимира  Володимировича…”

Фото 019

Сон про нову країну

На Європейській площі стоїть чоловік середніх років, одягнений в дороге пальто, костюм, недешеві туфлі… активно розмовляє по телефону… за три хвилини під’їжджає джип Lexus… звідти вибігає водій, довго вибачається, відкриває багажник, виймає пару покришок. Чоловік залазить в машину, через хвилину виходить вже у фуфайці, касці і з битою… швидко біжить в бік Майдану, на ходу примовляючи: “Дав же Бог президента ідіота! Щоб він вдавився тим баблом!”

Фото 020

У тяжку хвилину

“Я ніколи не замислювалася, як носити поранених по горах… Інваліда-візочника тягли по схилу на спині… І це Європейська площа – центр Києва… Спасибі костьолу на Трьохсвяти-тельській, він відкрив свої двері. Ми там розмістили всіх поранених. І сьогодні я, корінна киянка, яка прожила все життя в центрі, вперше почула дзвін костьольних дзвонів… І я не змогла стримати сльози… І я повертаюся на Майдан…”

– Олеся

Фото 021

Свободу не купують!

Вільним людям потрібна свобода, інші задовольняються крихтами зі столів своїх господарів! Українцям не стільки мила Європа, скільки огидна роль московської провінції…

Фото 022

Слава Україні!

Не можна врятувати рабів, які люблять своє рабство.

Фото 023

Мiстяни

“Люди Майдану. Ніде, ні в якому іншому місці світу, не відчуваєш таку неймовірну згуртованість і взаємодопомогу. Це стоїть майбутнє світу і з надією дивиться в далечінь…”

– Александр

Фото 024

Квіти катам

“Там, де піклування лише про власну шкіру і добробут поступається місцем бажанню робити щось не для себе, але для інших – починається Людина. А лізти під кулі, рятувати поранених чи витягати вбитих побратимів –  що це, якщо не найвищий прояв людяності?..”

– Володимир Гончаровський

Фото 025

Страх i смiливiсть

“Думаєте, нам не було страшно? Мені, що їхала в центр Києва з велосипедним шоломом у рюкзаці, на випадок, якщо будуть закидати камінням. Марко, в 50 кг вагою, яка вклала в свій рюкзак пачку товстих журналів, щоб, якщо будуть бити кийками, то хоч чимось прикритися. Любі, що взяла з собою зміну одягу – на випадок, якщо на мітингувальників спустять ментів і загребуть в дільницю. Юлі, яка вдягла красиву білизну, бо “а раптом я потраплю в лікарню і буду там на столі лежати у звичайній трикотажній “нєдєлькє”…

– Олеся

Фото 026

Сім’я на барикадах

“Майбутнє нашої країни – саме такі люди, романтики-революціонери, з гарячими серцями, які здатні пожертвувати не просто власним комфортом, грошима чи іншими якимось благами заради інших, але навіть життям. Багато з нас часом не здатні навіть на перше”.

– Федір

Фото 027

П’ять хлібів...

– Рома, я там борщ зварила.
– Уррраааа!!!
– Так ось, оте, що в маленькій каструльці, це тобі, а те, що в двох великих каструлях – це не чіпай, це на Майдан.
– А в чому різниця?
– Ну, тобі – з яловичиною.
– А їм?
– А їм – з яловичиною, бараниною, свининою і квасолею.

Фото 028

Iнструктор з виживання

“І нехай на Майдані луплять снайпери, ми, гади такі, все одно припремося, медикаментів принесемо, камінчики збиратимемо, оглядаючи дахи – чи не сидить там хто з гвинтівкою, але камінчики складати не перестанемо. Це, напевно, тому що ми такі жахливо хитрі і думаємо тільки про особисту вигоду…”

Фото 029

Наша хата скраю

“Коли цих студентішек розігнали, пам’ятаєте збір на Михайлівській площі? Ось я йшла і думала: “Сама я, звичайно, піду, постою там, на самоті, як дура. Ну, ще може пару сотень людей буде, таких же притрушених. Бо нам, українцям, це даром не здалося. “Наша хата скраю” – національне прислів’я сенсу життя. Притрушених зібралося більше 40 тисяч. Ніхто їх не кликав, не збирав, ніхто не говорив – де, коли й у скільки. Ми ошелешено дивилися один на одного і радісно думали: “Так я не один такий, виявляється!”

– Олександра Ковальова

Фото 030

Кияни

“Ми якось не помітили цього вирішального кроку у формуванні національної самосвідомості. Тепер ми самі, а не сторонні, формуємо нашу ідентичність. Ви, звичайно, можете висловити свою точку зору щодо хохлів. Ми, звичайно, вислухаємо і ввічливо покиваємо головою. Але доводити нічого не будемо, тому що нам більше не потрібно нічого доводити. Ми нарешті приймаємо себе такими, якими ми є”.

– Олександра Ковальова

Фото 031

Перший бiй у життi

“Пам’ятаю, як мама переживала. Я сказав: “Самі виховали патріота – самі винні”. Батьки перехрестили і відпустили”.

– Степан

Фото 032

На передовiй

“Там, попереду, страх неначе притупляється. Спочатку страшно, а потім дивишся на сміливців поруч і він частково вивітрюється. Страх в уяві грає далеко від небезпеки, а поруч – починають грати інші емоції, настрої і інстинкти”.

Фото 033

Буднi Майдану

“Після суду нас відправили до в’язниці. В’язниця мені сподобалася. Конвой там відразу нас привітав: “Слава Україні!” Ідеш по тюрмі, кричиш: “Слава Україні!”, а з кожної камери відповідь: “Героям слава!” Печатка майданівця – тебе ніхто не чіпає. Мало того, ще й поважають”.

– Сергій Макар

Російськомовні варвари неодноразово намагалися зруйнувати цю виставку в центрі Риги, створюючи казкову рекламу проекту і автору цих світлін. Про ці погроми фотограф сказав так:

“Росіян у всьому світі називають свинями не тому, що їх країна, будинок, подвір'я та квартири схожі на відхоже місце. У них до неможливості брудні душі”.

Спікер Сейму Латвійської Республіки Інара Мурнієце (ліворуч) та Сергій Мельникофф на виставці “Люди Майдану” у Ризі. За підтримку нашого проекту Інара Мурнієце була нагороджена українським орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого І ступеня.

Виставка “Люди Майдану” подорожувала світом з пригодами. У 2016 році, коли двохтонну експозицію доставили до Риги дипломатичною поштою, російськомовні мешканці європейського мегаполіса у глибоку ніч двічі вдалося пошкодити виставкові стенди, качаючись на них як мавпи. Навіть величезна експозиція, розміщена прямо під вікнами парламенту країни, не зупинила російських вандалів.

Більшість російських та проросійських закордонних газет тут же відреагували на факт розгрому експозиції офіційного ворога Росії – так Сергія Мельникофф називають ЗМІ, що виходять російською мовою. Більшість з них розмістили на перших сторінках розгорнуті статті, просочені “ядом дружби”, звинувативши навіть у плагіаті якоїсь нікому невідомої фотографії з Майдану. Звичайно, маючи 11 тисяч знімків, відомому на весь світ американському фотомитцю одного кадру не вистачило для міжнародної виставки.

Заголовки російськомовної преси про виставку “Люди Майдану”.

Афіша виставки “Люди Майдану” в латвійському місті Огре.

В результаті російське безглуздя зіграло дурну втіху з його носіями. Великі заголовки з ілюстраціями в “Известиях”, на “Эхо Москвы”, “Ленте.ру”, російській редакції BBC, а також в десятках інших видань лише привернули увагу до проукраїнського перформансу. Керівники місцевого самоврядування шести латвійських міст одразу попросили показати “Людей Майдану” на головних площах їхніх міст. Експозицію в місті Огре Геннадій Корольов навіть ставив серед зими, спеціально прилетівши для цього до Латвії.

Так описували одну з найбільших в Європі експозицій під відкритим небом російськомовні ЗМІ: “Русофобська проукраїнська фотовиставка “Люди Майдану” скандального Сергія Мельникофф відкрилася 20 січня в латвійському місті Огре. До цього експозиція була кілька разів розгромлена, а пізніше взагалі заборонена в Ризі. Ініціатором організації виставки стало огрське самоврядування. Працівники культурного центру Огре стверджують, що на цей раз фотоекспозиція “проходить спокійно і викликає серйозний інтерес у мешканців міста”. Афіша, розміщена в соціальній мережі Facebook, свідчить, що виставка відкрита для відвідувачів на вулиці Бривібас в Огре з 20 по 24 січня”.

А одразу після погромів у Ризі, виставку запросило до себе місто Єлгава. Тут “Людей Майдану” цілодобово охороняли добровольці з об’єднання Tēvijas Sargi (“Стражі батьківщини”) та товариства байкерів Dieva Suņi (“Пси Господні”). На відкритті присутній був посол України Євген Перебийніс. Свою промову він виголосив у латиській мові: “Ця виставка про героїзм учасників Майдану, які вперше в історії Європи віддали свої життя за європейські демократичні цінності!” — сказав Євген Перебийніс.

Також на виставці у Єлгаві пролунало спеціальне послання від спікера Сейма Латвійської Республіки Інара Мурніеце: “Дякую всім, хто створював цю виставку, дякую тим, хто організовував. Дякую всім тим, хто не здавався. Дякую нашим братам, які будуть охороняти виставку. Боже, благослови Латвію. Слава Україні!”

Новинний сюжет російськомовного телебачення Латвії про проукраїнську виставку “Люди Майдану” у містах Латвійської Республіки. У цьому випуску новин розповідається про виставку “Люди Майдану” у місті Єлгава.

Демонстрація “Melnikoff Get OFF” російськомовних мешканців Ріги перед будівлею Міністерства Закордонних Справ Латвії з вимогою моєї депортації з країни. Зверніть увагу на виготовлені під копірку аркуші з закликами “MelnikOFF, Get OFF Latvia!” та на багатометровий банер, вартість друку якого — кілька сотень євро.

Фото 034

Побутовi вiйська

“Це люди, з якими я стояв на барикадах по 18 годин.
Це люди, з якими я ходив у розвідку.
Це люди, які воювали зі мною за правду.
Це люди, яких я рятував, і які мене рятували…”

– Сашко

Фото 035

Творцi iсторiї

“Думаю, для багатьох ці думки, відчуття будуть співзвучними… Так багато і так мало вас було, тих простих людей, які просто розносили молоко, просто передавали камені розібраної бруківки, нарізали бутерброди, носили продукти, або навіть просто їхали туди і стояли, долаючи свій страх у важкі дні бою за Майдан. Але насправді, ви не “просто” – ви кожен зробили свій маленький подвиг, і ви всі створювали історію”.

Фото 036

Пам’ять Майдану

“Я буду пам’ятати цей день до кінця життя… Я буду пам’ятати ухання гранат, що розриваються під Консерваторією…”

– Ігнат

Фото 037

За правду життя

“Я буду пам’ятати хлопчика, який зайшов в автобус. Хлопчика з прекрасним чистим обличчям. І величезним похідним рюкзаком. З кишеньки якого стирчала парасолька. Який бреше мамі по телефону, що він тільки до головної площі і відразу назад. Так-так, тільки до площі, а парасолька так… ну, подумаєш, парасолька… в безсніжному лютому… зате з водометом у горил на Інститутській… Щоразу, згадуючи цю парасольку, я плачу…”

– Любов Чуйко

Фото 038

Всi фотографи потрапляють в рай

“Я назавжди запам’ятаю запах страху, який не змивався ані милом, ані шампунем, ані ними обома разом. Я вже стерла на собі всю шкіру, а він все не змивався і не змивався…”

Фото 039

Вечiр у столицi

“Цей день назавжди стане днем, в який мені не вдалося зберегти обличчя… Просуваючись все ближче до передової, я голосно, негарно і абсолютно чи то по-бабські, чи то по-звіриному вила. Це було дуже некрасиво і соромно… Але я прощаю собі цю втрату. Не пробачила б, якщо б утримуючи покерфейс, звідти втекла. Але я йшла. Йшла і вила. Вила, але йшла. Туди, де було потрібно те, що у мене було…”

– Любов Чуйко

Фото 040

Київське повстання

“Я прошу продавщицю нарізати мені велику палицю ковбаси і великий шматок сиру, і думаю про те, що вона зараз почне лаятися. Але продавщиця зі словами: “Нічого-нічого, звичайно, я все зараз зроблю”, – акуратно нарізає продукти, крадькома зітхаючи і змахуючи сльози. Вона розуміє, куди і навіщо я збираюся. Мені здається, що коли я відвернуся, вона перехрестить мене вслід… Війна – це дуже страшно. Але не так, як я думала.”

– Любов Чуйко

Фото 041

Воля або смерть!

“На крові тих, що впали на полі бою, що замучені по тюрмах і таборах, виросла безсмертна легенда воюючої поневоленої нації, що вогненним смолоскипом горить у серцях і думах народу, й освічує шлях у майбутнє. Хай же вічна буде слава полеглим героям, що поклали своє життя на жертовник нації”.

Фото 042

Свiтанок настає

На день найжорсткішого протистояння на Грушевського, 19 січня, коли активісти кидали у силовиків “коктейлями Молотова”, а ті розганяли їх водометом та світлошумовими гранатами, дзвінко грала труба. Музикант виводив то гімн України, то “Стрічка, за стрічкою!”, а його слухали тисячі людей. Це був легендарний “трубач Майдану” харків’янин Костянтин Олійник.

 

Фото 043

Охоронець спокою

“Ці люди захищали свої переконання, долаючи страх і біль тижнями, ночуючи в наметах в 20-градусні морози. Їм було дуже нелегко “стояти” всю зиму “плечем до плеча”, не здригнувшись перед труднощами і погрозами. А деякі з них заплатили непомірно дорогу ціну – власні життя… Це були чиїсь сини, чоловіки, батьки, брати, кохані… Але вони віддали свої життя не безслідно… Такі подвиги завжди залишають глибокий слід в Історії і дають урок для нащадків. Герої не вмирають!”

– Тетяна Алєксандрова

Фото 044

Туристи на Майдані

“Вдень на Майдані було спокійно. Активісти готувалися до можливого штурму силовиків: до центра Києва принесли кілька десятків пляшок, дівчата розливали в них коктейль Молотова. Діти, тим часом, збирали розкидану бруківку. Чоловіки зміцнювали барикади…”

– Григорій Салай

Фото 045

Тим, хто боїться

“Гідний поваги не той, хто просто фіксує події, та не той, хто їх критикує, гідний поваги той, хто виходить на арену, чиє обличчя в поту і крові, хто намагається з усіх сил, хто помиляється, промахується, та не раз, тому що у будь-якій справі бувають помилки і промахи. Гідний поваги той, хто діє, здійснює вчинки, знає, що таке істинний ентузіазм, віддає себе цілком гідній справі, хто пізнає, якщо пощастить, прекрасне відчуття перемоги, а якщо програє, то у відчайдушній боротьбі. І душа його ніколи не встане в ряд з холодними і байдужими душами тих, кому не відомі ні перемоги, ні поразки”.

– Теодор Рузвельт

Фото 046

Зима на Майданi

“Що я залишу своїм дітям? Ми-то знаємо, чого варта вся ця матеріальна мішура. Ми залишаємо після себе країну, ми залишаємо землю, з якої вийшли і куди повернулися. Ми залишаємо характер, волю, своє розуміння, що є добро і що є зло, що є істинне щастя. Але найголовніше, чому нас будуть згадувати – це не наші слова і не наші надії. Це наші вчинки”.

– Юрій

Фото 047

Митець Майдану

“Завдяки самовідданим жінкам, Майдан зігрітий, нагодований і оточений майже материнською турботою. Тисячі українок – від юних дівчат до сивочолих бабусь – готують і приносять їжу, розносять чай і бутерброди, допомагають з дровами і організацією побуту, дарують тепло і підтримку, а сестри-медики відважно виходять на передову, щоб надати першу допомогу пораненим”.

Фото 048

Швидка допомога

“20-го лютого снайпери почали розстріл беззбройних людей на вулиці Інститутській. Майданівці не кидали своїх, але вбивці били по тих, хто намагався витягнути поранених. І коли загинули чоловіки, на допомогу пораненим прийшла жінка без каски, без щита і без бронежилета, з розпущеним волоссям. Її не захищало нічого. Нічого, крім беззавітноі мужності, любові до людей, почуття обов’язку, і Божого провидіння. Це була Марія Матвіїв, медична сестра “швидкої допомоги” зі Львова”.

Фото 049

Зимовi квiти

“Мені хочеться цілувати цю чорну землю, а не фотографувати її… Моє прощання з життям, яке не повернути, буде довгим… Дуже… Я знаю, потрібно виплакатися і виспатися… І я знаю, що все буде добре. Точно знаю. З самого першого дня, коли прийшла сюди в листопаді… Здається, пройшло сто життів з того ранку… Просто сьогодні якось особливо важко…”

– Анастасія Савицька

Фото 050

Думка про майбутнє

“Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!”

– Тарас Шевченко

Фото 051

Герої не вмирають!

“Перший загиблий на Майдані Сергій Нігоян казав: “Може, я і наївний. Але я вважаю, що зло не має перемагати”. Сергій загинув вранці. Він отримав три вогнепальні поранення: в голову, в шию і в груди. Його розстріляли свинцевою картеччю… Він був єдиною дитиною в сім’ї…”

Фото 052

Серця Майдану

“Мені ж сказали, що я буду бачити пораненим оком, але погано. Зараз бачу навколо туман, а посередині фіолетова пляма. З лікарні поранених забирала міліція… Я попросив щоб посадили мене у поїзд на Кам’янець-Подільський. Там провів кілька днів у лікарні, а вже 1 березня з заклеєним оком повернувся назад на Майдан”.

– Іван Юрко

Фото 053

Оксана

“Ми двічі наступали, двічі відступали. У підсумку довелося здати позиції. Наскільки я знаю, з будівлі не встигли евакуюватися людей. Вони заблокувалися в одній кімнаті. До цих пір цих людей  не знайшли ні серед живих, ні серед мертвих. Напевно, їх просто “зачистили”.

Фото 054

Селфi

“32-річний чоловік скаржиться, що після контузії думки плутаються, іноді забуваються числа і події. У лікарні лежить з опіками внутрішніх органів і астмою. “Вона, швидше за все, залишиться зі мною на все життя, – розповідає Віталій. – Кажуть, кидали якийсь порошок, який не тушився водою. Випробували на нас невідомі хімічні засоби…”

Фото 055

Гаряча молодість

“Ми не екстремісти або радикали. Якщо ви так говорите, то ви жодного разу не були на Майдані і не маєте поняття про те, що тут відбувається. Ми, народ, стоїмо тут за святу для нас свободу. Вічна пам’ять нашим загиблим Героям! Слава Україні!”

– Людмила Ков

Фото 056

Палає польова церква

“Ми вистояли в цю ніч… Люди, яким нічого втрачати, крім життя. І ми стояли, ми боялися, але ми не тікали, бо розуміли – побіжимо, втратимо все…”

Фото 057

Думки вголос

“Було страшно, але думав, що не поважатимеш себе, якщо цей страх не перебореш. Коли матимеш дітей, вони запитають: “Де ти був, тато?”, а що їм скажеш, що сховався?”

– Павло Дьокін

Фото 058

Багатiйка

“А який кайф, коли з тобою поруч їсть гречку з пластикової тарілки народний депутат! Або коли зупиняється дорогезна BMW, з неї виходить стильно одягнута жінка, відкриває багажник, дістає шини й на височенних підборах несе їх на барикади! Ми вистояли ще й тому, що була дивовижна підтримка киян”.

– Ольга Нечитайло

Фото 059

Вуличнi генерали

“Розумієте, це був шматочок тієї України, якої ми всі прагнули. Росіянам цього ніяк не зрозуміти: як це, коли привозять ящик пива на Майдан, чоловіки виливають його на землю і заливають у порожні пляшки коктейлі Молотова”.

– Ольга Нечитайло

Фото 060

Ранкова змiна

“Дивовижна річ: холодно було надзвичайно, але ми чомусь не мерзли. Відкритий вогонь палаючих бочок і чай – весь порятунок”.

– Ольга Нечитайло

Фото 061

Барабани вiйни

“Мене питають: для чого ми туди бігли, якщо бачили, що там вбивають? Я скажу для чого. Ми не хотіли бігти туди, ми боялись. Але коли бачили, що наші брати, ті з ким ми тримали оборону останніми днями, гинуть і кричать про допомогу, ми не могли їх кинути. Я називаю їх братами, хоч майже нікого не знав. Майже ні в кого з нас не було амуніції, щити були дерев’яні у декого, але в той момент про це не думалось”.

Фото 062

Друже

“Таке враження було, що Ваню розстріляли просто чергою. Стріляли бронебійними, зі сталевими наконечниками – від таких ніякий бронежилет не врятує. Навіть не знаю, чи були у хлопців бронежилети. На передову вони пішли вдвох. Вранці зустрів їх – сказали, що ввечері повернуться. Не повернулися. У Володі ми були на похороні. А до Вані не поїхав, нам заборонили, щоб нас самих звідти, з Донецької області, вантажем 200 не привезли. Поїхали тільки дівчата волонтери”.

Фото 063

Хвилина мовчання

“Не знаю, чому в 45-мільйонній Україні, де більше половини населення жінки, Бог вибрав мою маму. Напевно, стільки чоловіків загинуло, що Бог вирішив: повинна бути хоч одна жінка, щоб наглядати за ними. І вибрав нашу маму, бо вона була найкращою”.

Фото 064

Коротке життя

“В голові досі лунають постріли, перед очима на все життя закарбувалися моменти, коли бачив, як падають ті, хто ще секунду тому біг з тобою поруч. Пам’ятаю, як тримав щит, вже продірявлений і кудись біг. Пам’ятаю, старався прикрити поранених і медиків вже не щитом, а собою, розуміючи, що куля проб’є щит…”

Фото 065

Студент Майдану

“Було страшно не за себе, а за батьків. Постійно крутилися слова матері в голові: “Повернися живий!” І чекаючи смерті, думав: “Прости, мамо, інакше не можу…”

Фото 066

Лиха година

“Коли мене назвали бандерівцем, я вже й не здивувався, і навіть не образився, як раніше… Якщо слова Свобода і Бандера для вас синоніми, що ще говорити?! Тоді я, напевно, бандерівець… Ось… на старості років надала лиха година!”

Фото 067

Мистецтво Майдану

“Добре, що на Майдані не було зброї, бо інакше нас би і справді вважали терористами. Адже був же план повної зачистки Майдану, якби ми почали відстрілюватися зі зброї, нас би просто задавили технікою, не вижив би там ніхто, і нікого б не знайшли”.

Фото 068

Минуло багато днів

“В той момент переважно стріляли гумовими кулями – боляче, але терпимо. Незадовго до того мені одна бабуся подарувала шкіряну жилетку з овчини. Ця жилетка ще її батька рятувала. Вона принесла, каже: “На, синку, тобі. Дід вижив у ній”.
Я цю жилетку не знімав – гумові кулі її не брали. А зверху – був мотоциклетний шолом. Вовка, покійний, з Обухова привіз. За два дні на мені два шолома розбили. “Беркут” наступав. Горіли вогнища…”

Фото 069

У тяжку хвилину штурму

“Тяжкопоранених ми відтягували ближче до житлових будинків, ховали в підвалах та під’їздах. Багатьох забирали в квартири мешканці. На одній вулиці бійців самооборони забрала до себе одна бабуся. Тільки завдяки цьому вони вціліли… Іноді ми просто закривали поранених собою, чомусь медиків в той день не били. Дуже “важких” на ношах відносили до карет швидкої допомоги”.

Вісім років тому не всі розуміли небезпеку, яку несе цивілізації “російський світ”.

“Шкода, що виставка використовувалась не для мистецтва, а для пропаганди та політичних сварок. Я категорично не згоден із висловлюваннями автора виставки про те, що росіян треба садити у вагони і кудись висилати з Латвії. Навіть якщо не враховувати крайньо негативну етичну сторону такого висловлювання, це втручання у внутрішні справи іншої держави”.

“Що змусило латиша Раймонда Вейоніса висловитися в захист росіян у 2015 році — мені дуже зрозуміло. Цікаво, що високопосадовий політик сьогодні думає про "російський світ" холуєв і вбивць, готових при перших пострілах зі Сходу підняти бунт і посадити господина Раймонда на кіл. Можливо, він, нарешті, припинив кривити душею, і погодився з моїм пропозицією вислати 300 тисяч російських мешканців Латвії в Сибір у вагонах для тварин. Як у 1941 та 1949 роках Червона Армія відправляла його спілеменників”.

Обговорення концепції виставки “Люди Майдану” Сергієм Мельникофф і академіком Борисом Патоном, президентом Національної Академії Наук України та головою Ради опікунів Міжнародного благодійного фонду “Душа України”. Праворуч стоїть Геннадій Корольов, лікар із Луганська та майданівець, один із зачинателів фонду.

Фото 070

Усi люди – брати

“З одного боку – світло-шумові гранати і кулі, з іншого – коктейлі та бруківка. Поранених було дуже багато, вони просто лежали на асфальті: у них були переважно рвані рани від гранат і осколків, гематоми від гумових куль і кийків, переломи. Комусь надавали допомогу на вулиці, деяких відносили в під’їзди житлових будинків”.

Фото 071

Ми переможемо!

“Ходить легенда, що контрнаступ почався з пострілу дробовика. Кажуть, що стріляли з Консерваторії в спецназ, який намагався підпалити будівлю, тому що там облаштували новий медпункт, замість розгромленого. Почалася так звана контратака Майдану. Вони “герої” з автоматичною зброєю проти людей з дрючками і камінчиками. А коли по них почали палити з простого дробовика, то і розбіглися. За інерцією хлопці побігли за ними, а там снайпери…”

– Олег Саварин

Фото 072

Ялинка Майдану

“Новини зі Львова. Частина внутрішніх військ отримала наказ висуватися на Київ. Солдатики-строковики почали кидати через   паркан записки: “Нас везуть вбивати киян, ми не хочемо. Робіть що-небудь! Не дайте нашим офіцерам нас вивести…” Зібралося біля воріт казарми кілька сотень людей. Старі пенсіонери були в перших рядах. Не давали відкрити ворота казарми. Скоро перед воротами стояло вже 20000 львів’ян…”

Фото 073

Вартовий Майдану

“Величезного росту добродушний мужик, родом з Донецька. Великий підприємець. На свої гроші купив намети. Поселив донецьких (і не тільки) хлопців. Все робить сам, своїми руками, працює з усіма нарівні. Під час боїв тягав мішки з піском, кидав у вогонь покришки. Отримав дві гранати в ноги. Коли журналісти просять: “Покажи, – він ніяковіє, – Та чого там показувати? Ну, поранився. Он скільки людей загинуло. А я що…” Потім піднімає штанини, – обидві ноги до колін обмотані бинтами…”

Фото 074

Мiнiстерство Закордонних Справ

“Волонтери-дівчата носять у великих посудинах по всьому Майдану чай і каву. Наливають всім бажаючим. Чоловіки старшого віку носять на підносах бутерброди з салом, шинкою, на будь-який смак. Жити можна в наметі. Але якщо ти іногородній – будь-який киянин, що прийшов на Майдан (а їх сотні тисяч) пустить тебе до себе в квартиру: нагодує, напоїть, запропонує помитися, випрати одяг, переночувати…”

Фото 075

Час дiяти!

“Мама їздила на Майдан щодня. Їй треба було доглядати за свекрухою, якій 90, і трьома онуками, але вона знаходила час, носила на Майдан їжу, гроші. Мама наша в житті нічого не боялася…”

Фото 076

Корупціонери Майдану

“Коли мені журналіст поставив провокаційне запитання, чи правда, що ми тут стоїмо за гроші, я відповів: “Правда. За свої. Мі самі собі оплачували проїзд, нам ніхто не оплатив відрядження і не відшкодовував витрачене”. Журналіст посміхнувся і подякував за інтерв’ю”.

Фото 077

Гай Фокс

“Працювали вахтовим методом. Люди постійно змінювалися, щоб не замерзнути. Грілися “мальтійським” чаєм на травах з лимоном та імбиром біля бочок з вогнем. Все було добре злагоджено – і кухня, і сцена, і вахта. Люди стояли самі за себе, а не за політиків. Люди стояли і вмирали за своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. Єдине, чого ми хотіли – повалити бандитський режим – навіть ціною власного життя, тому що в цій країні брехні і свавілля жити стало вже неможливо…”

Фото 078

Поклик дзвонiв

“Потяги скасували, метро закрили, дороги до столиці теж були перекриті, щоб до протестувальників не змогла надходити допомога. Але люди добиралися різними шляхами, хто як міг. У церквах наших міст і сіл безперервно дзвонили в дзвони. Цим тривожним дзвоном кликав на допомогу і Михайлівський собор у Києві”.

Фото 079

Червоне i чорне

“Під ногами суцільний попіл, розбавлений раніше водою з водомета, скло з пляшок, бруківка і дроти з шин. Срiбнi черевики-берці стали чорними від сажі”.

– Андрій Мальків

Фото 080

Спостерiгач

“Приїхала пожежна машина з підйомником, людей хвилин за 30-40 зняли, потім приречено почал намагатися щось залити через вікна. У якийсь момент ця пожежна машина стала практично частиною барикади і це при тому, що зверху на підйомнику знаходився пожежний з брандспойтом”.

Фото 081

Золото Майдану

“Вогонь перед барикадою – це було єдине, що стримувало “Беркут”, але години о 2-3 ночі підтримувати його стало практично нічим. У вогонь кидали тупо все – якісь кульки, ганчірки, сміття, ковдри і шмотки з наметів, навіть каски, розбирали і без того кволі барикади з тилу, з усіх, ще цілих, наметів на Хрещатику позабирали дрова, повалили ялинку під мерiєю. Неподалік на Михайлівській знайшли за парканом якесь звалище, звідки теж притягли все те, що можна було підняти-відірвати, включаючи паркан, якісь унітази і вирвані з корінням кущі… Покришки були взагалі на вагу золота”.

– Дмитро Омельяненко

Фото 082

Весiлля на барикадах

“Хто хотів вийти заміж, повинен був їхати на Майдан. Там було стільки хлопців гарних – з такими мужчинами вартує жити. Жінка повинна вибирати сильного за духом, а не грошима. Якщо мужчина сильний духом, більше нічого не треба”.

Фото 083

Протистояння

“Я тоді дуже плакала, хоча в цей день плакала вся Україна. Приходжу додому, а чоловік читає новини в Інтернеті. Я йому й кажу, як ти можеш сидіти, коли там таке робиться. Він відповів, що з хлопцями домовилися їхати завтра. Я сказала, що завтра вже не буде до кого їхати”.

– Ольга

Фото 084

Чим нас вбивають

“Я знала, що мене можуть вбити. Однак у мене є почуття обов’язку, дуже сильне. І це не слова, я така є. Якщо хтось потребує від мене допомоги, я перестаю думати про себе, і концентруюсь на тому, чим я можу допомогти”.

– Марія Матвіїв

Фото 085

Koхання i вiйна

“То все неправда, що я найсміливіша жінка. Я боюся мишей, щурів, темряви. Але якщо треба, я не боюсь нічого. Я не вважаю, що зробила щось надзвичайне. Мене кликали надавати допомогу і я йшла. Це моя праця, це моя професія, от і все”.

– Марія Матвіїв

Фото 086

Народженi вiльними

“Плювати ми хотіли на те навчання, коли таке робиться! Ми дорослі, свідомі люди, добре знаємо, що таке демократія, орієнтуємось у законах. Розуміємо, що таке тиранія й поліцейська держава. Прийшло розуміння: якщо зараз не боротись, то ми ніколи вже не переможемо зло, що матеріалізувалось у тогочасній владі”.

– Славко

Фото 087

Читач i катапульта

“Мене все життя мучило питання: що таке любов? Священик мені сказав дуже просту, але правильну річ: любов – це милосердя. А потім я з монастиря втік на Майдан”.

– Валерій Брежницький

Фото 088

Лицар

“Крім моєї сестри, ніхто не знає, що зі мною відбувалося на Майдані. Розповім батькам про все, коли бабуся буде вмирати. Якщо скажу зараз, вона помре передчасно. А я хочу, щоб вона ще пожила!..”

– Вiталiй

Фото 089

Серце матері

“Я сьогодні бачила матір, яка йшла в лікарню до свого мертвого сина. Не йшла, її вели, вона була, знаєте, як людина-оболонка, цілком порожня всередині. Так виглядає людина, з якою сталося найстрашніше, що взагалі може трапитися з людиною. Вона кричала: “Вирвіть мені серце і віддайте йому. Але у матері вже не було серця, воно перестало битися в той момент, коли помер її син…”

Фото 090

Будівельники майбутнього

“До Майдану наврядчи хтось із нас серйозно думав про майбутнє, майбутнє у масштабному розумінні – майбутнє країни, кардинальну зміну системи, зміну себе. Майдан відкрив нам ці нові можливості”.

– Наталія Карбовська

Фото 091

Юний патрiот

“Майдан показав свою волю. Для мене Майдан – це демонстрація неймовірної низової організації. Я не знаю, який би народ зумів так організуватися за короткий час. Я була шокована, коли вперше побувала на Майдані: ніхто ніким не керує, ніхто не каже, що виконувати, – сам встаєш і сам робиш”.

– Євгенія Мелеховець

Фото 092

Інок на Майдані

“Наш план зрозумілий: це вже не мітинг, не акція. Це — революція. …Сьогодні тут помирає УРСР. Це її похорон”.

– Юрий Луценко

Фото 093

Українська Голгофа

“Чи не час стояти на колінах
У стародавнього страху у владі,
Дивитися, як чортове плем’я
Рве планету на частини.
Армагеддон пророкують
Пігмеї з боягузливим узбіччям.
Чуєте? Гармати гуркотять!
Я живий – значить бій не закінчено!”

– Сергій Міхалок

Фото 094

Могильники iмперiї

“Іноземці були в захваті, що наші люди спроможні на героїчні  вчинки, а їхні – ні. І мені казали: “Пробач, для тебе звучить жорстко, але в нас такого шансу немає. І ту жертву, яку ви робите, можливо, вона того варта. Так, усе трагічно. Але ви пожертвували таким заради світлого майбутнього, а ми – ні”. Так українська нація виросла в їхніх очах”.

– Євгенія Мелеховець

 

Фото 095

Дні правди

“Я переконана, якщо ти переживаєш такі події, ти вже стаєш справді новою людиною. Ти розумієш, що у будь-який момент в тебе можуть забрати твоє життя… не фізичне життя, а те життя, до якого ти звик. Я звикла жити в цій країні, я люблю цю країну, якою б вона не була. Але і її в тебе можуть забрати”.

– Анна Сарапіон

Фото 096

Вогонь небесний

“Я бачила, як летять коктейлі Молотова. Красиво насправді. Такий вогненний спалах… Тобі страшно, але ти розумієш, що за тебе стоятимуть горою, що ці чоловіки тебе захистять”.

– Анастасія Федченко

Фото 097

Безмежна любов до України

“Не лише Майдан Незалежності, а й весь Київ заповнювали патріоти з синьо-жовтими прапорами і стрічками. Вся столиця жила Майданом. В метро, в університеті і просто на вулицях – всі тільки й говорили про Майдан. Я ці кілька тижнів жила в дивовижній атмосфері Патріотизму, Гуманності, Добра і безмежної Любові до України…”

Фото 098

Більше, ніж ти робиш

“Така була напруга – і на Грушевського, і в лютому місяці, – але погане не залишилося в пам’яті, усе відійшло. Залишилося єдине, що Майдан окрилював і хотілося робити ще. Більше, ніж ти робиш. Тому що Майдан – це любов, це правда, це місце, де люди шукають правди”.

– Катерина Стеценко

Фото 099

Нейтральна смуга

“Люди йшли, бо розуміли, що завтра можуть вбити їхнього чоловіка, дружину. А їм ніхто не допоможе, крім них самих.  Я бачу, як у людей, з одного боку, прокинулися почуття патріотизму, з іншого – просто людяність. А це є також європейськими цінностями”.

– Анна Сарапіон

Фото 100

Гiмн України!

“Ми сподіваємося на краще, хоча ситуація надзвичайно складна. Але ще з часів перебудови я знаю, що треба закотити рукава і працювати. У мене троє дітей. І якщо в Україну зайдуть російські танки, я цього терпіти не стану! Я запишусь у Самооборону і буду захищатися. Я буду битися”.

– Тамара Беньковська

Фото 101

Світанок нової ери

“Чим я допомагала? Розносила людям шкарпетки, білизну, яку купували для чоловіків. Познайомилася з одним журналістом, і йому допомагала діставати папір, різні речі. Частенько приносила їм смачного, бо хлопці сиділи переважно на сухому пайку, також купувала їм фрукти. Пам’ятаю, до нас з Оболоні приходила жінка, дуже-дуже старенька. То їй цілували руки, низько кланялися за її супи, млинці, борщі…”

– Катерина Стеценко

Фото 102

У пiдземному переходi

“15 березня відсвяткувала свiй 74-й день народження на Майдані. Я пішла туди рано-вранці. Саме була біля дерев’яної скульптури Тараса Шевченка, піднімала квіти, щоб вони не валялися. Я свою молитву посилала, щоб вона над Майданом і всією Україною тримала чисте небо, і любов, добро і правду. Це я собі молитву проказую, коли переживаю за дітей, за всіх…”

– Катерина Стеценко

Фото 103

Про цей час складуть легенди...

“Наших” поранених не було. Але, коли ти бачиш двадцятилітнього хлопчину-ВВшника, який повзе з перебитими ногами, закусивши губу, щоб не кричати, “нашими” стають усі, кому потрібна допомога. Це вже не вороги – це звичайні люди, яким дуже боляче”.

Фото 104

Я пам’ятаю цей день

“Ми намагалися допомогти прискорити діалог між Майданом та Президентом Януковичем. Наступного ранку я не могла просто залишитись і, згідно зі слов’янською традицією (батько Нуланд має українське коріння), я роздавала бутерброди голодним людям, хоча вони були призначені не тільки для демонстрантів, але і для солдатів “Беркуту”.

– Вікторія Нуланд

Фото 105

Вогонь запеклих не пече

“Ми вбиваємо героїв ще раз, коли знову стаємо байдужими, коли беремо й даємо хабарі, коли дозволяємо себе обвести навколо пальця, коли спускаємо владу з гачка. Тоді ми знецінюємо їхню жертву, жертву ціною в життя. Тоді вони вмирають ще раз, але цього разу їх вбиває не снайпер, а вбиваємо ми, і вбиваємо не тіло, а дух”.

Юлія Хотинська

Від автора світлин:

Коли прийде в Україну спокій, важливо принаймні у цьому столітті повертатися до цього питання знову і знову так само, як ми повертаємось до минулого ГУЛАГу та Голокосту. Тому що масштаб тих численних, зрештою, звірячих злочинів проти людства визначається не лише кількістю жертв. Воно визначається ступенем морального падіння тієї частини людства, яка відповідальна за ці злочини, та ступенем байдужості іншої частини, яка також несе відповідальність, хоч і побічно, навіть не помічаючи цих злочинів, не кажучи вже про спроби зупинити їх.

Я хочу закінчити цей великий фоторепортаж сильним віршем української поетеси Євгенії Більченко. Ці вірші було написано 21 лютого під враженням Євгенії від перших смертей на Майдані. Тоді поетеса ще не знала, що найкривавішим днем буде наступний.

Вірші я публікую мовою оригіналу – так заведено в літературному світі. Добре, що всі українці володіють, як мінімум, двома мовами, виявляючи свою природну освіченість…

Схиляю голову на згадку про Небесну Сотню – Ангелів України.

Україна понад усе!

Я – мальчик.
Я сплю, свернувшись в гробу калачиком.
Мне снится футбол. В моей голове – Калашников.
Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться!
Жаль девочка-врач в халатике не спасла меня…

Я – девочка-врач.
Я в шею смертельно ранена.
В моём городке по небу летят журавлики
И глушат Wi-Fi, чтоб мама моя не видела,
Как я со своим любимым прощаюсь в Твиттере…

Я – мама.
О фартук вытерев руки мыльные,
Звоню на войну я сыночке по мобильному.
Дитя не берёт! Приедет, − огрею веником!
“Его отпевают”, − слышу ответ священника…

Я – батюшка.
Я собор свой открыл под госпиталь
И сам в нём служу медбратом, помилуй. Господи!
Слова для души, что чреву – пуд каши гречневой:
За это крестил поэта я, пусть и грешен он…

Я – просто поэт.
Я тоже стою под пулями.
Кишка, хоть тонка, как лирика Ахмадулиной,
Но всё ж не настолько, чтобы бояться красного:
Нужнее стихов сегодня – мешки с лекарствами…

Я – старый аптекарь.
Мне бы – давно на пенсию:
Сидеть и блаженно пялиться в ящик с песнями.
Но кончились бинт, и вата, и маски вроде бы:
Начальник, пришли термальной воды для Родины!

Я – Родина.
Я ребёнок − и сплю калачиком.
Назначенный государством, ко мне палач идёт,
Из недр моих вырыв мрамор себе на логово:
Налоговой сдал налог он, но Богу – Богово.

Я – Бог.
И я тоже − Папа. Сынок Мой Ласковый
У дауна в классе детский отнял Калашников.
Сказал, мол: «Ни-ни!» − и прыгнул без парашютика…

Спи, золотко.
Спи, Мой Мальчик.
Я Воскрешу Тебя.