Наталя Банчик: Сергію, розкажіть трохи про себе. Як я зрозуміла з Вашого сайту і зі статті про Вас Миколи Суденка, Ви поєднуєте у своїй особі натураліста, мандрівника, митця, історика, правозахисника… Чи є ще не перелічені Ваші іпостасі? Коли Ви виїхали із соціалістичного «раю» і у зв’язку з чим? Якщо можна, трохи докладніше — про «сходження на безіменну вершину, після якого фільм про експедицію подається президенту США як офіційний дар від імені народу і країни главою Киргизії»…

Трохи про ціле життя не розкажеш. Почнемо з іпостасі. У мене — вищі освіти в журналістиці, біохімії та океанографії. Остання дуже рідкісна. Подібну спеціальність можна було здобути тільки в трьох закладах вищої освіти світу. Напевно, все це разом, плюс основи психології та юриспруденції, почерпнуті в таборах і в’язницях СРСР, дають непоганий сплав.

Втечу з рідних пенатів я здійснив разом із сім’єю наприкінці 80-х років за допомогою тодішнього члена Верховної Ради СРСР, згодом Генерального прокурора Росії Валентина Георгійовича Степанкова. Він попередив мене пізно ввечері про те, що вранці мене візьмуть…

Ще був ланцюжок високопоставлених людей, які, побувавши на моїй першій виставці з історії ГУЛАГу «Російський Апокаліпсис», виходили звідти мовчки, із сірими обличчями, а потім допомагали мені та сім’ї нелегально отримувати мідівські паспорти, візи, дозволи на читання лекцій за кордоном… Ми ніколи не говорили про причину, яка спонукала їх це робити. Двадцять років тому освічені люди вирізнялися більшим тактом, ніж сьогоднішні тимчасовики, але, думаю, спонукальним мотивом слугували долі їхніх близьких у сталінську епоху. Інакше я не можу пояснити, чому голова Крайвиконкому нишком видавав мені службовий паспорт МЗС СРСР консульської серії, що давав змогу перетинати держкордон країни практично безконтрольно. У такий паспорт прикордонна служба КДБ не мала права ставити штампи про в’їзд і виїзд із країни до закінчення терміну цього документа…

Про пік «Пам’яті 11 вересня». Ось витяг зі статті киргизького журналіста С. Іманалієва інформагентству «Білий пароплав»:

«Аскар Акаєв, будучи президентом Киргизької Республіки і збираючись, як заведено говорити, на зустріч у верхах до Сполучених Штатів Америки, перейнявся ідеєю зробити подарунок народу США від імені всього Киргизстану. Але що може подарувати маленька країна з Центральної Азії світовому гігантові? Нашого першого президента поставили в становище бідної людини, яку запросили на іменини до мультимільйонера, через те, що в нас є гори. Гори! Величезний і прекрасний Тянь-Шань, видимий навіть на маленькому глобусі, і навіть з Овального кабінету! Наче блискавка промайнула рятівна думка: потрібно дати назву безіменній горі (або навіть перетворивши її з такої нагоди на безіменну) на честь якоїсь події в США. А тут якраз, менше року тому, США спіткала трагедія 11 вересня. І Акаєв віддає команду знайти компанію, яка б взялася виконати задум глави держави.

29 серпня 2002 року, за 12 днів до дня «Х», у кабінеті міністра закордонних справ КР Аскара Айтматова пив каву американський продюсер Сергій Мельникофф, який зайшов, «на хвилиночку», подякувати Айтматову за підтримку їхніх робіт. IPV News USA польовий сезон закінчила, і всі учасники експедиції вже покинули Киргизстан. Знаменитому відвідувачу міністр і виклав прохання Акаєва. Мельникофф підхоплює такі ідеї, що називається, «на льоту». Тому, ввічливо попросивши дозволу використовувати безліч телефонів на столі, він тимчасово пересів у крісло міністра і підняв слухавку…»

Якщо не вірите Іманалієву, то можете зателефонувати президенту Джорджу Бушу в Білий Дім. І він, і пані Кондоліза Райс, яка була присутня під час передачі фільму, підтвердять цей примітний факт. А гірський подвійний пік дійсно став іменуватися «Піком 11 вересня» в пам’ять про найбільшу американську трагедію. Я гордий тим, що моя дочка, 13-річна на той момент Анастасія, привласнила горі цю назву, стоячи на вершині в снігову бурю, і тримаючись за полотнище двадцятиметрового прапора США. Не часто випадає честь давати географічні назви, а тим паче у XXI столітті!

Наталя Банчик: Чим займається Ваш телеканал — тільки вузько тематичний щодо злочинів російських «бісів» у різних обличчях, чи інші Ваші іпостасі в ньому теж відображаються?

Не телеканал. Продюсерська студія. Ми не мовна компанія. Я організовую знімальні групи і знімаю науково-пізнавальні та пригодницькі фільми для серіалів «Година пригод», «Мисливці за скарбами», і «Для диких тварин місця в світі немає». Веду зйомки під водою, у високогір’ї, в джунглях, печерах і пустелях, практично всього світу. Фільми ці широко розповсюджуються, і демонструвалися як на американському телебаченні (СBS News), в Японії (NHK, TBS), так і в Росії (ОРТ, канал «Третє тисячоліття», ціла низка інших).

А ось про «бісів» потрібно сказати окремо. І CBS News, але, насамперед, японський теле-радіо гігант NHK, купили у мене дуже багато матеріалів про сталінські табори. Дуже моторошних, — я зняв у шахтах на півночі Магаданської області сотні, якщо не тисячі, замерзлих трупів (японських військовополонених зокрема). Але жоден із цих каналів ніколи не транслював ці матеріали з етичних міркувань. Саме японці навчили мене таких основоположних матерій, як порядність і гуманність.

Наталя Банчик: Тема суду над комунізмом, замаячивши в 1991 — 92, надто скоро зникла з російської політики, а з 1999 негласно згортається і зараз проводиться тихою сапою апологія «доблесних чекістів», поки що у вигляді художніх фільмів. Навіть по відношенню до небагатьох жертв сталінських і наступних репресій, які залишилися в живих, правонаступниця СРСР у 2004, за словами голови Московської Гельсінської групи Людмили Алексєєвої, «відмовилася від зобов’язань» шляхом «монетизації пільг». А найстрашніше, оголошена нова «війна з міжнародним тероризмом» відсунула проблему суду над злочинним режимом СРСР у дальній кут історії. На що Ви реально сподіваєтеся в такій обстановці?

Що й казати, проект амбітний. У Кремлі, напевно, зі сміху шампанське розхлюпують. Але, історія — примхлива дама. А «братани», які п’ють шампанське, зайшли занадто далеко. Є помітні тенденції в гидливих, а часом уже й переляканих рухах західних політиків, які так чи інакше, за службовим обов’язком, опинилися поруч із Путіним. Ці тенденції можна посилити, закликавши народ наших країн висловити вже нашим політикам своє «фе». Методологія не змінилася з часів стародавнього Риму. Покажіть народу справжнє обличчя Кремля, а потім надішліть петицію з мільйоном (всього одним мільйоном) підписів наших виборців до американського Конгресу. Як ви думаєте, чи буде після цього зустрічатися будь-який політик із кремлівськими братками? А якщо буде, то як довго всидить у своєму кріслі? Нафта, газ? Е ні… У політиці економіка завжди була на останньому місці. Наш політик, як чорт ладану, боїться забруднити білосніжну репутацію.

Зрештою, ми повинні дати зрозуміти Росії, що існують цінності, які не продаються. При цьому, маючи справу з кримінальною країною, потрібно пам’ятати золоте правило: не допоможе морально, потрібно дати зрозуміти фізично. Тільки так можна зупинити нового російського фюрера.

Проблема міжнародного тероризму посилено цікавить людей, які мають великі інтереси в нафтовому бізнесі. Як з цього, так і з іншого боку. Або особисті, часом маніакальні амбіції. Хтось там тата чийогось «дурнем» обізвав, хтось на хворий мозоль ЗМУ наступив… Поки мозоль розтирали й хором на неї дули, справжній маніяк цю зброю запозичив, і інший на підході.

У Нюрнберзі дещо неповно було представлено винну сторону, і дещо збільшено сторону обвинувачення. Режим Гітлера з перекушеною глоткою судив такий самий режим, але з вовчим оскалом. Тільки лише далекоглядний Черчілль усе ніяк не хотів посилати свого представника, та Трумен його вмовив.

Ну а щодо «доблесних чекістів», необхідно сказати таке. Величаючи своїх попередників «супер-розвідниками», мешканці Луб’янки намагаються відвести обивателя від простої і природної думки: за будь-яким законодавством будь-якої країни світу, включно із самою Росією, ці люди заслуговують на смертну кару. Причому за законами саме того часу, в якому вони творили свої криваві справи.
Багато з них так і закінчили своє жалюгідне життя. Але не тому, що суспільство прозріло, а завдяки боротьбі за владу ще більш низинних, ще більш мерзенних і збочених послідовників «великого» чекіста з холодним пістолетом, гарячими кулями і повною відсутністю моралі.

Чому ж така «забудькуватість» у наш час, коли злочини чекістів, а тим паче їхніх ідейних натхненників, добре відомі й описані в численній художній та історичній літературі? Та якось не хочеться золотопогінним майстрам заплічних справ припускати думку, що працюють вони у злочинній організації. Що самі є людьми, які багаторазово переступили не тільки людську мораль, а й усі мислимі закони. І нехай не в цьому житті, а в потойбічному світі, їм доведеться тримати відповідь за всю невинно пролиту кров. А їхнім дітям приховувати спорідненість і ховатися під вигаданими іменами. Бо кров часу — від безпритульних дітей днів революції до жертв підірваних будинків у Москві — до ліктя вимазала руки людей, що носять ці прізвища.

Наталя Банчик: Багато вихідців із колишнього СРСР — євреїв — вважають, що нам не варто займатися «справами Росії», давайте краще займатися підтримкою Ізраїлю. Але ж, якби режим у Росії не був злочинним і пов’язаним зі зрощеними ще за часів СРСР терористичними організаціями в Палестині та сусідніх з Ізраїлем країнах, то, можливо, і близькосхідний конфлікт міг би бути розв’язаний? Чи думаєте Ви включити до списку звинувачень також і створення або, щонайменше, заохочення та фінансову підтримку близькосхідного тероризму, який, до речі, фатально використали і в Чечні? Чи є на Вашому сайті якісь прямі докази причетності спецслужб до створення цього тероризму?

Якщо ми не будемо займатися справами Росії, то може статися так, що дядьки з фашистської Росії займуться справами наших дітей. Там якраз днями скасували інститут презумпції невинуватості. А як вам перспектива війни з фашистською державою, в якій повнісінько ядерної зброї?

Що стосується прямих доказів кремлівської повивальної бабки близькосхідного тероризму, то найбільше їх не на моєму сайті, а в розвідслужбі Ізраїлю. І від його керівництва безпосередньо залежить, чи будуть ці юридичні документи представлені Суду. Хоча б навіть через мій сайт. (Примітка редакції: Ресурси Сергія Мельникоффа «Свобода слова» та «ГУЛАГ — з фотокамерою по таборах», мають понад 2,5 мільйона читачів). Саме так вчинила служба національної безпеки України. Вони офіційно, у передбаченому законом порядку, розсекретили масу комуністичних документів щодо того ж таки голодомору, і передали їх у ЗМІ для публікації. Документів так багато, що ми зараз із ресурсом «Україна сьогодні» розглядаємо можливість здійснення спільного проекту для роботи з цими архівами.

Наталя Банчик: Чи не могли б Ви розповісти докладніше про угоду спецслужб Росії «з продажу 12 тонн архівних матеріалів». Коли мав місце цей факт; їхній зміст; охоплюваний період; кому продали?

Якщо коротко, то почну з кінця — кому продали? Мені продали. Природно, там був цілий ланцюжок підставних осіб. Маразм російської влади так зміцнів, а кримінал зайняв усі рівні настільки щільно, що кремлівські братки сьогодні не продадуть тільки тіло Леніна через острах великого шухера. А все, що можна вивезти нишком — архіви, ракети, танки, атомну бомбу — або вже продано, або в процесі банківського трансферту. Ставки великі, немає слів. Оборзевшие від великої кількості нафтових грошей і повної відсутності моралі, Путін і компанія закладуть не тільки матір рідну, а й цілі народи. Що і відбувається насправді. Ви платите гроші, звісно, частинами — адже вони шахраї, хоч і сидять у думських і кремлівських кабінетах, вказуєте пальцем на те, що хочете придбати, і називаєте адресу доставки. Послуги під ключ. Усе, як у найкращих будинках Лондона, куди шахраї переселяються просто з реактивною швидкістю. Чому їх приймає Королівство, це інше питання.

Наталя Банчик: Що Ви можете розповісти щодо американських військовополонених, зниклих безвісти в ГУЛАГу?

О! Тут я багато чого можу розповісти. Я два чи три роки займався цим питанням разом із Пентагоном. Навіть книжку написав про це. (Примітка редакції: книжка Сергія Мельникоффа «Полонені американці — завжди товар!» була опублікована у 1994 році). До слова сказати, мене люди з ФБР свого часу сильно відмовляли її друкувати. У приватній обстановці. По-дружньому.

Якщо підсумувати мої знання предмета, то комісія Пентагону POW/MIA лише добре вдає про проведення таких пошуків, витрачаючи величезні гроші з кишені платника податків. Полонених після 10 — 15 років таборів, прямо в Кремлівських будинках селили. На Великій Ординці. А після смерті ховали з почестями на Новодівичому кладовищі — там ціла алея була виділена…

На сайті «ГУЛАГ — з фотокамерою по таборах» скоро з’явиться російськомовний варіант цієї книги — можете почитати. Там усе доказово, бо позаду нашої делегації в Україну з начальником військової розвідки США, за кутами будинків, ховався мій кореспондент із фотокамерою, який мав завдання знімати кожен наш крок. Мене в поїздку примудрилися викликати так, що я навіть камеру не встиг захопити. У цьому вони — «Джеймс Бонди». В іншому — повні пентюхи. Але люди добрі й хороші. Мені було з ними так само цікаво, як досвідченому вихователю школи важких підлітків, який несподівано потрапив у дитячий садок.

Наталія Банчик: Чи бачите Ви якісь перспективи в Росії? Чи є шанс у країни на цивілізоване керівництво і демократичний розвиток?

У Росії немає перспектив у жодного правозахисного руху. Зіставте своє запитання з часами нацистської Німеччини. Якщо у Веймарській Республіці його можна і потрібно було ставити, то після приходу до влади Путіна, вибачте, обмовився, Гітлера, це питання втратило будь-який сенс. Воно затребуване лише в площині наповнення концентраційних таборів.

Після всіх вивертів із депортацією грузинів і шантажем українців, після геноциду чеченців, говорити про російське керівництво як цивілізоване щонайменше смішно. Це просто купка негідників і дурнів. Саме в останньому слові прихована відповідь на багато здивованих знизувань плечима Заходу.

Знаєте, що гірше за дурня? Дурень з ініціативою. Це найточніше визначення «політиків» із Москви. Чи можете ви уявити на місці будь-якого нашого політика російське злодійство? Мера, чия дружина стала мільярдеркою на замовлення відомства свого ж чоловіка? Або заступника міністра фінансів, який прийшов жебраком і через кілька років купує в Лондоні особняк за 150 мільйонів? Політики! З яких це пір, банальних злодіїв стали називати політиками? З часів воцаріння Путіна? Так, приклад заразливий. Тому свідчення — ціла серія скандалів і судів в оточенні нашого президента.

Але у нас політична система побудована так, що зараз Буш отримав важкий стусан під зад. А ще поекспериментує, можна і втриши виштовхати. Спробуйте виконати цю нехитру операцію з Путіним. Поки всі робили реверанси і кніксени, цей сіренький мерзотник потопив у крові цілий народ. Причому, в самому прямому сенсі — потопив. Згорнув як курінку голову незміцнілої російської демократії і виплекав фашизм. Як усі не бояться цього слова, але нещодавно у своїй редакційній статті його вимовило таке респектабельне англійське видання як «Economist». Режим у Російській Федерації відкрито названо фашистським.

Необхідно сказати кілька слів про іншу тенденцію заохочення російського фашизму. Її сповідує Німеччина. «Зближення шляхом примноження зв’язків» — так називається проект старої/нової політики щодо Росії, який хоче запропонувати офіційна Німеччина з початком її головування в ЄС. Це означає, що чим більше російських політичних холуїв, установ і підприємств будуть пов’язані із Західною Європою, тим швидше Росія стане демократичною державою.

Але це — повна нісенітниця. Що більше російських братанів-політиків, установ і підприємств будуть пов’язані із Західною Європою, то швидше вона знову зіткнеться з фашизмом у себе вдома. Путін — фашист! Його режим нелегітимний. Це потрібно чітко зрозуміти.

Якщо виходити з цих дурниць, то тоді давайте обирати наше доморощене злодійство в Конгрес. Мовляв, вони там перевиховаються. Або, в найгіршому разі, створимо в його стінах секцію Ку-Клукс-Клану.

Якщо нечистим політикам на кшталт Шредера, який продався, як дерев’яний Петрушка, на це глибоко начхати, то потрібно підняти проти таких політиків народні маси і викинути цих недотеп, а то й відвертих хабарників, з політичної арени. Пройдисвітам не місце в урядових кабінетах. І наше, все ще здорове суспільство, цілком здатне це виконати. Тут вам не російський цирк Шапіто!

Наталія Банчик: Як Ви охарактеризуєте міжнародний «Рух за деколонізацію Кавказу», який погодився співпрацювати з Вами. Його цілі, завдання, методи? Що означають слова Анни Політковської про «справжній» і «помилковий» чеченський тероризм?

ДДК — організація, що існує лише на голому ентузіазмі людей, які зневірилися знайти справедливість. Якщо у росіян дві біди: дурні і дороги. Щоправда, зараз додалася третя, що переважила все на світі, — кримінальний президент із не менш кримінальним оточенням. А чеченці, через їхню тейпову роздробленість і непохитні традиції, ніяк не можуть розібратися, хто під яким прапором воює.

Але ж я контактую не тільки з ДДК, що представляє яку-ніяку, а політичну течію, а й з офіційним урядом ЧРІ за кордоном, який представляє пан Закаєв. Їм би всім зібратися в один кулак, переломити ситуацію, а вже потім, у своїй країні, можна було б за допомогою парламентської боротьби розбиратися, в який бік рухатися. А зараз, стікаючі кров’ю, мужні і горді горці, під п’ятою у найстрашнішої в історії людства організації — НКВС-КДБ-ФСБ. Навіть фашистська СС — це її учні. Зайдіть на мій сайт. Знайдете там масу доказів.

Про «справжній» і «хибний» чеченський тероризм. У цього явища немає двох понять. Анна Політковська лише розділяла його на чеченський і на кремлівський. Усі, хто близько підбирався до розуміння того, хто насправді був замовником і організатором вибухів будинків у Москві, захоплення театру на Дубровці, трагедії в Беслані, всі ці люди зустрічали несподівано і невідворотно свою смерть. Замовник і виконавець — Кремль.

Наталія Банчик: Щойно надійшло повідомлення про замах на Литвиненка. Англійська поліція встановила, що замах (отруєння) здійснювався під керівництвом заступника директора ФСБ РФ Колмогорова.

Розумієте, цим людям навіть на думку не спадає, що вони кримінальні злочинці! Але цього не можуть не знати наші аналітики з ЦРУ, АНБ, Пентагону. А отже, цього не може не знати і президент Сполучених Штатів. Те саме можна сказати і про вищих керівників країн Європи.

Політика перейшла ту межу, за якою залишилися поняття: совість, честь і мораль. Ось у чому біда. Жоден із вищих керівників демократичних держав не може — етикет, бачте, не дозволяє, клята політкоректність — сказати в обличчя нікчемності з колишнього КДБ, що він кримінальний і військовий злочинець. Ах, суду не було! Та будь-який неупереджений суд, найнижчої інстанції, у мить припаяє вам строк, якщо ви публічно закличете до етнічних чисток. Однак усі нібито вуха закривають, коли ці заклики несуться з Кремля!

Схаменіться! Вони всі — злочинці! Після останніх промов сірого підполковника-шпигуна, я готовий зустрітися з ним у будь-якому суді. Нехай на мене подасть Російська Федерація позов на захист честі та гідності кремлівського словесно-блудливого негідника. Мені навіть адвокат не знадобиться! Те саме стосується всієї його челяді в генеральських погонах, які продали мені 12 тонн державних секретів.

Час зорганізуватися у щось значне, всеамериканський рух, який вимагатиме від нашого уряду не сідати за стіл переговорів із подібними політиками. Що в Європейських судах справ виграних мало? Я ще раз повторюю — це військові та кримінальні злочинці!

Чому так відбувається в Росії? А ось уявіть собі таку картинку. Пан Миронов (ви розумієте, про кого я говорю — про цього вічно неголеного політика, більше схожого на безхатька в краденому з чужого плеча костюмі) читає чернетку цього інтерв’ю. Десь до середини, навіть не дочитавши до свого прізвища, він починає гарчати, рвати аркуші паперу, жбурляти їх на підлогу, топтати ногами, бризкаючи слиною, і відправляти автора на смерть. На словах, принаймні.

Уявили? Здивувалися? Ні. Ось і я починаю думати, що генетично це неповноцінні люди. Пояснення тому теж є. Революція, Перша Світова, червоний терор, хвилі біженців, голод, ГУЛАГ, Друга Світова, табори, табори, табори, табори…. Що залишилося в осаді у колишньої нації, колишньої великої імперії? Генетичні покидьки. Діти тих, хто сидів по підвалах замість фронтових окопів; стріляв у своїх; зраджував батьків і ховався по тайгових заїмках. Ось, що сьогодні являє собою «велика», нафтовим богом «обрана», нація. Саме тому вона так стурбована пошуками чистих політиків, але в підсумку має стовідсотковий кримінал у владі. Нація, яка не розуміє і не визнає найпростіших істин і слів. Розучилася відрізняти біле від чорного. Народ, який посилає своїх синів різати і вбивати свободу навіть у власній країні.

Наталя Банчик: Чи співпрацюєте Ви зі «старою гвардією» дисидентів (О. Боннер, В. Буковським та іншими) і з теперішніми російськими правозахисниками та деякими дисидентами, які ще залишилися?

Ви правильно охарактеризували чудових людей словом «стара гвардія». Я належу до іншого покоління. Наші шляхи ніколи не перетиналися. Адже, як правило, після імміграції вже не було гострої потреби в таких зустрічах.

Одного разу я мав контакти з Олександром Ісайовичем Солженіциним. Це було під час прямої телепередачі вже згаданої NHK «Звинувачення СРСР у дослідах над людьми». Тема була настільки лютою, що дирекція каналу в прямому ефірі зателефонувала Солженіцину в Америку і попросила прокоментувати мої зйомки. «Зустріч» телефоном тривала хвилин двадцять. Коли через півроку я був на нелегальному становищі в Китаї, вже американська CBS News попросила Солженіцина надати підтримку в питанні отримання для мене статусу політичного біженця через ООН, то через свою дружину Наталю, Олександр Ісайович відповів, що не пам’ятає мене…

Наталія Банчик: Дякую Вам за Вашу подвижницьку роботу. Сподіваюся, спільними зусиллями зможемо відновити справедливість і посадити російських злочинців на те місце, яке вони «заробили».